Головна > ЗМІ про нас > СВЯТА І БУДНІ НА ПЕРЕДОВІЙ. РЕПОРТАЖ ПРО ПОЇЗДКУ В АТО

СВЯТА І БУДНІ НА ПЕРЕДОВІЙ. РЕПОРТАЖ ПРО ПОЇЗДКУ В АТО


5 травня виповнилося 3 роки з моменту створення 12-го батальйону «Київ», який нині воює у складі 72-ї окремої механізованої бригади. З цієї нагоди волонтерська організація «Координаційний центр допомоги учасникам АТО та їхнім сім’ям» організувала виїзд на позиції батальйону, аби допомогти в організації урочистих заходів, відвідати бійців на передовій, вручити нагороди.

Наш шлях пролягав через Авдіївку, місто, про яке після початку війни чув чи не кожен житель України. Це місто і зараз лишається в переліку тих, де ситуація є вкрай напруженою.

Виїжджаємо ми з Кривого Рогу. Керівник Координаційного центру Вікторія Самойленко, яка очолює нашу волонтерську делегацію, має вже не один десяток виїздів у зону проведення бойових дій, навіть в ті дні, коли ситуація на фронті набувала загрозливих обертів. Вікторія розповідає, що Координаційний центр регулярно допомагає бійцям 12-го батальйону фактично від моменту його створення, але цей підрозділ далеко не єдиний, на позиції якого їздять волонтери Центру. Допомагати намагаються всім, хто звертається за підтримкою.

— На 2014 рік Координаційного центру як такого ще не існувало, але активно діяла організація «Набат Кривбас», яка допомагала воякам на фронті, розповідає Вікторія, а 2015 року завдяки чудовій комунікації з директором Криворізького економічного інституту при Київському національному університеті імені Вадима Гетьмана Андрієм Шайканом ми у стислий термін відкрили наш центр у приміщенні інституту, на площі Визволення, 2 у Кривому Розі. Від листопада 2016 року наш Центр діє у Києві при КНЕУ.

Вікторія Самойленко демонструє нагороди для бійців 12-го батальйону «Київ»

Ми не лише надаємо підтримку воякам на передовій, ми допомагаємо тим, хто повернувся з війни і потребує адаптації в умовах мирного життя. Ми допомагаємо сім’ям військових, родинам загиблих. Тут, у Центрі, вони можуть отримати психологічну, медичну, юридичну допомогу, мають змогу відвідувати спортивні зали, басейн, отримати освіту, пройти курси перекваліфікації, знайти роботу. При Центрі діє Музей Героїв АТО, куди наші вояки привозять бойові трофеї, свої фронтові світлини. До Музею на екскурсії дуже люблять ходити студенти і школярі бо ж Центр займається також національно-патріотичним та військово-патріотичним вихованням молоді. Ми також допомагаємо їздити воякам та їхнім рідним на реабілітацію за кордон, зокрема того року допомогли поїхати діткам до США, організовуємо культурне дозвілля, веде розповідь Вікторія Самойленко.

На ночівлю зупиняємося у Бахмуті. Звідти зранку вирушаємо на фронт. Коли їдеш околицями Авдіївки, не одразу розумієш, що тут, зовсім поруч, триває справжня війна: поля лагідно зеленіють, на обрії не помітно жодних спалахів, не видно диму від вибухів. Про те, що тут відбувається насправді, можна здогадатися лише по блокпостах… Але все це лише до певного часу.

Передавши в штаб продукти, одяг, засоби гігієни, разом із керівництвом батальйону їдемо у бік Авдіївки. На шляху в районі села Красногорівка минаємо спостережну місію ОБСЄ. Волонтери, що їдуть у нашому «бусі», іронічно посміхаються й відпускають пару жартів щодо «спостережливості» представників цієї міжнародної організації.

Протитанкові споруди на «нульовці»

Минаємо Авдіївський коксохім. Підприємство працює, руйнувань не видно, хоча під час масованих обстрілів сюди теж «прилітало»…

Перший пункт зупинки Промзона, місце, про яке ледь не щодня згадується у новинних блоках, присвячених АТО. Перед поворотом на «промку» височить дев’ятиповерхова будівля так звана «дев’ятка».

На будинку видно отвори від мін та снарядів, вікна закривають листи фанери. Саме по цій будівлі російсько-терористичні угруповання найбільш наполегливо гатили, намагаючись її зруйнувати. Окупанти робили це тому, що «дев’ятка» є стратегічною висотою, з якої добре проглядаються околиці Донецька. Тут до окупованого адміністративного центру області лише 20 кілометрів. Будівлі довкола так само відчутно постраждали: шибки вибиті, в стіні одного з будинків величезна діра від снаряду.

Проте тут досі живуть люди. За словами військового медика, позивний «Айболит», у «дев’ятці» є світло і вода, люди з місії ОБСЄ облаштували на даху спостережний пункт, привезли генератор, тому перебої з постачанням електроенергії трапляються нечасто. В цьому ж будинку зараз квартируються бійці ДУК та «Госпітальєри». До речі, на шляху нашого пересування ми практично не бачили військової техніки. Тобто вона є, але закопана в землю, її можна угледіти лише зблизька. Це переважно БМП. А от танків і важкої артилерії біля лінії фронту немає Україна чітко дотримується умов Мінських угод.

Звертаємо у «промку», яка являє собою приватний сектор. Мирних жителів не видно. Будівлі, паркани густо посічені кулями та уламками від снарядів і мін. Обабіч дороги лежать відстріляні гільзи. В тутешні лісопосадки «зеленку» краще взагалі не потикатися: розтяжки, міни, снаряди всім цим густо «засаджена» земля.

До нас виходять командири та особовий склад роти, який наразі не перебуває на бойовому чергуванні. Десь поблизу глухо бахкає міномет. До речі, це був єдиний випадок, коли того дня ми чули «мову війни». Але це пояснюється тим, що вдень терористи нечасто влаштовують стрілянину. Справжня війна точиться вночі…

По приїзді волонтерів на зосереджених обличчях бійців з’являються усмішки. Ми передаємо воякам смаколики, одяг, святковий торт (на кожну роту з нагоди 3-ї річниці батальйону було спечено торг, прикрашений привітаннями, українською символікою тощо). Потім у присутності командира батальйону відбувається нагородження бійців. Серед нагород грамоти, подяки, медалі «За відвагу та честь» і «За оборону рідної країни», інші відзнаки, що їх для вояків надали Українська спілка ветеранів Афганістану, Державна служба у справах ветеранів війни та учасників Антитерористичної операції, Міністерство оборони, Координаційний центр допомоги учасникам АТО та їхнім сім’ям, Київський міський голова тощо.

Вручення святкового торта бійцям

Після привітання вояків, що наразі боронять «промку», вирушаємо на позиції решти трьох рот 12-го батальйону «Київ», по дорозі поклавши квіти до меморіалу загиблим жителям Авдіївки.

Позиції 3-ї роти, куди ми приїжджаємо після відвідин захисників авдіївської промзони, знаходяться найближче до лінії зіткнення. До «сепарів» тут всього лише 200 метрів. В ніч з 4 на 5 травня тут був сильний обстріл. Бійці трохи стомлені, але не падають духом готують обід, перекидаються жартами, із задоволенням спілкуються з гостями.

Дотепний, хоч і своєрідний армійський гумор дуже допомагає воякам у бойових умовах.

Якось я спитав воїна, як тут справи, як побут, самопочуття. Він відповів: «Та все добре, але у мене таке відчуття, що на нас хтось постійно полює і хоче вбити», наводить приклад армійського жарту командир батальйону Едуард Пісоцький.

В розмовах із нами бійці розповідають також, що готові не лише боронити зайняті нині позиції, але й повертати окуповані території. Вояки незадоволені тим, що в ряді випадків військове керівництво країни не дозволяє вогонь у відповідь, посилаючись на перемир’я. Хоча тепер ситуація вже не зовсім та, що 2015 року. І наші військові будуть не лише укріплювати й утримувати до того зайняті позиції…

…Олег Костюк після 3-ї хвилі мобілізації воював у складі 30-ї бригади, 2016 року прийшов «на дембель», але вже за рік пішов на контракт і опинився у складі 72-ї ОМБР, в батальйоні «Київ».

Він розповідає, що нині із забезпеченням у ЗСУ все досі непогано, хоча часто потрібні речі, які оперативніше дістають волонтери.

Приємно усвідомлювати, що про тебе не забувають, що є кому приїхати і передати їжу чи одяг. Ваша підтримка необхідна для бійців, дякує Координаційному центру Олег.

Від позицій його роти до окупантів відстань відносно велика понад кілометр, одразу за позиціями роти мінні поля. Але і тут без зіткнень не обходиться війна це все-таки війна…

Повертаємося у штаб, де буде продовження нагородження бійців батальйону і святковий концерт. Їдемо в зоні обстрілу – місцевість відкрита, праворуч по ходу авто видно околиці окупованої Горлівки. Як каже «Айболит», якщо у нас схочуть поцілити з танку, то шансів уціліти небагато. А те, що по нас не будуть стріляти жодних гарантій.

Поїздка зайвий раз переконує потреба у волонтерській підтримці на четвертому році війни не відпадає. І якщо казати про волонтерську підтримку, зокрема тих частин, що боронять Авдіївку, вона не зменшується. Окрім Координаційного центру допомоги учасникам АТО її активно здійснюють волонтери «Самооборони Майдану», мережі «Вільні Люди», волонтери якої вийшли з 14-ї та 15-ї сотень тої-таки Самооборони. І допомагають вони як регулярним частинам ЗСУ і Нацгвардії, так і добровольцям. Для останніх, до речі, підтримка є наразі дуже актуальною.

Сергій Пархоменко

ФОТО автора

QHA, Диванна сотня